Художник-психотерапевт Максим Денисенко: Як дістати приховані шари в картині і в собі

Художник Максим Денисенко пише картини балончиками з фарбою в особисто ним винайденій техніці no frame

Це означає, що, по-перше, картини не потребують рам і по-друге - що рамок в творчості він не визнає

Більш того, за допомогою живопису Максим допомагає іншим пізнавати себе

Ми зустрічаємося в парку ім. Шевченка. Максим працює на вулиці (бо фарби з балончиків розпилюються в повітрі), а зараз він якраз зібрався написати нову картину.

"Я поки що не знаю, якою вона буде і про що. Ніколи про це заздалегідь не думаю", - каже. Максим – абстракціоніст.

Встановлює мольберт, закріплює на ньому полотно і розповідає про свою стійку для малювання: коліна зігнуті, спина рівна, голова нібито підвішена за маківку. Художник погойдується на пружинистих ногах. Збоку це скидається на персонажа комп'ютерної гри, який стоїть в очікуванні наступної дії.

Максим каже, що його почуття в процесі описують трансовий стан. Він навіть не відчуває холоду.

"До мене кілька разів підходила міліція, тому що я вже аж дуже розслаблявся, сидів на підлозі, дивився на свою картину. А вони думали, що я неадекватний", - каже художник. Довго вибирає фарбу. Першою йде зелена. Жовта - за нею.

Один рух – один пшик. Фарби можуть текти, полотно можна перегортати. Жодних правил і заборон.

Він відкрив для себе цю техніку в 2010, на відпочинку в Криму. До цього Максим чотири роки займався стріт-артом, малював графіті. А потім "набридло залишати на поверхнях, які все одно зафарбують, купу грошей".

"Я десь рік сушив голову, як використати фарби в балончиках в мистецтві, тоді мені відкрилося, що ними можна писати на полотні, перемішувати ці фарби, діставати їх, прибирати зайве і таким чином буде виходити картина. До цього я не бачив, щоб хтось таке робив", - згадує він.

До стріт-арту Максим писав гуашшю і маслом на папері і полотні, брав уроки графіки. Можна сказати, він пише все своє свідоме життя.

- А ти графіті малював всюди, чи тільки там де можна?

- Хіба є такі стіни, на яких можна? Принаймні 7-8 років тому я таких не спостерігав. Може, кілька стінок на Шулявці, там де міст, але здебільшого мене звідусіль ганяли, навіть на закинутих будівлях.

- Позаду нас твій альмаматер. Хотів би його розписати?

- Та ні, це ні до чого. Але фарби би вже можна було поновити, бо вигорів. А ще я б повісив там кілька картин із задоволенням.

- Взагалі, чим мотивуються ті, хто малює на нещодавно пофарбованих стінах красивих будинків?

- В стрітарті є війни за територію, команди, між собою конкурують, захоплюючи будівлі, перекривають одне одного, влаштовують батли.

Тим часом на полотні з'являється жовта доріжка посеред залитої сонцем зеленої галявини. Потім – галявина, що її припорошило снігом. Місячний метелик, якого заморозили і розбили.

"Насправді краще не думати, на що це може бути схоже, - коментує Максим. – Важливіший зараз - колір, відчуття і почуття. А зараз я візьму фарби, які умовно перекриють все це і можна буде дістати нижні шари, які там є".

Його рука надовго зависає над розставленими на землі балончиками. Який же колір обрати? Нехай це буде бузковий. Потім – білий. Розпилювач забився і фарба лягла дрібними краплями. Неочікуваний ефект, але Максиму подобається.

Потім він бере мастихін (це художній шпатель) і починає видобувати нижні шари. На фіолетовому полотні знову з'являються зелені смуги, кольори змішуються, утворюючи нові напівтони і на полотні народжується новий, об'ємний малюнок.

- Тобі подобається?

- Ні. Зараз - ні

Нагадаємо, що він і сам не знає, що має вийти.

- А є якісь критерії, за якими абстракцію можна відрізнити від мазні?

- Це відрізняється піаром, розкруткою… Насправді -єдиний об'єктивний критерій - суб'єктивний: чи подобається, чи ні.

- Найбільша сума за яку ти продав свою картину?

- 600 євро. На жаль, замовник досі її не забрав. Картина велика, замовник живе в іншій країні і є певні труднощі з тим, щоб передати таку габаритну річ.

Максим знову відходить від мольберту, оцінюючи проміжний результат

- Подобається?

- Ні

Але Максим закінчує цю картину. Підписується. Він може зупинити роботу навіть якщо не задоволений. Каже, що є внутрішнє розуміння чи зможе він ще щось привнести, чи краще зупинитися. Справа не в перфекціонізмі чи його відсутності – особливість абстрактного живопису в тому, що через день можна побачити в ньому інше і це інше буде до душі.

Все. Ця картина стане однією з п'ятисот вже написаних. Руки художника – немов два індуси на святі Холі. Він приймає кілька безуспішних спроб відтерти їх серветками.

- В тебе є улюблений художник? Якби сказали – приходь до Лувра і забирай будь-яку картину з галереї до себе додому...

- (сміється) То я б краще приніс і повісив туди свою

- Актори мріють про Оскар, співаки про Греммі. Про що ти мрієш?

- Створити сотню полотен два на метр і поїхати з ними подорожувати світом. І в процесі також створювати нові полотна, спілкуватися з людьми, пізнавати світ. Це, швидше шлях, в мене нема мрії про якесь конкретне досягнення.

- А яка в тебе мрія як в психолога?

- Щоб люди усвідомили, що мають право на вибір. Знайшли свій шлях. І стали більш вільними

- Тема вибору тебе дуже цікавить, тому і така арттерапія: пацієнт сам обирає кольори, фарби, текстури…

- Вибір – це дуже важливо. Питання як його сприймати: як проблему, чи як можливість. Так, найбільше мене цікавить, що люди обирають, на сеансах психотерапії. Я вважаю за важливе допомогти людині усвідомити, як вона обирає

- Як відбувається сеанс арттерапії?

- Наприклад, є стрес, є бажання якось його позбавитись або трансформувати. Людина починає малювати, сама обирає фарби і те, якою буде картина. Під час творчого процесу вона може виплеснути свої почуття на полотно, щось усвідомити, по-іншому подивитися на те, що її турбує. Почне помічати щось в собі. Це дає можливість їй проявитися через процес, а мені як терапевту щось побачити. Те, що відбувається тут і зараз певним чином дублює те, що відбувається взагалі в житті. В процесі з людиною відбувається бесіда, я можу щось помітити і поставити питання.

- І ти проводиш групові дитячі сеанси. Чим це корисно для дітей?

- Це розвиває дрібну моторику, дає можливість дитині розкритися, відчути себе, свою свободу (в тому числі – через вибір фарб і малювання абстракції), і надалі перенести це в інші сфери життя.

Якщо я помічаю тривожні моменти, розмовляю з батьками. Батьки часто кажуть, що в них все ok, але частіше за все труднощі дитини пов'язані з усією системою родини, тож краще працювати з усіма, і це вже формат не індивідуальної, а сімейної терапії. Але зрідка дорослі на це погоджуються. Стереотип, що "психолог мені не потрібний, бо я не хворий", ще дуже сильний в нашому суспільстві. Насправді ж, психологи працюють із здоровими людьми.

Фото: Олександр Хоменко / depo.ua

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Обличчя